Апостольська Православна ЦеркваГромади апостольської традиції
UK

Документи · 13 травня 2000 року

Декларація про створення
Апостольської Православної Церкви.

Декларація, якою єпископи і священники Істинно-Православної (Катакомбної) Церкви оголосили про утворення Апостольської Православної Церкви й назвали її реформи.

Москва, 13 травня 2000 р.

Ми, єпископи і священники Істинно-Православної (Катакомбної) Церкви, цією Декларацією заявляємо про утворення Апостольської Православної Церкви.

Ми прагнемо здійснити всеосяжні й послідовні реформи на благо Церкви Христової, проповіді Євангелія і Російського Православ’я.

До цих реформ належать такі.

1. Децентралізація церковної влади, повернення до апостольської традиції церковного управління

Про необхідність такої реформи 1932 року писав професор канонічного права С. Троїцький: «Доба союзу з державою поділила Православну Церкву на аналогічні державі, що мають спільні з нею територіальні кордони, великі організації, і прагнення будь-що зберегти безперервну єдність церковного управління. Цей своєрідний церковний імперіалізм і є головною причиною сучасних церковних негараздів… Треба вигнати з Церкви, словами Карфагенського Собору, „димну пиху світу“ і відмовитися від прагнення перетворити Православну Церкву на кілька слабких копій Церкви Римо-Католицької... Доречно нагадати, що під час першого Вселенського Собору автокефальних Церков було близько ста».

А ось думка І. С. Аксакова: «Винахід імператора Юстиніана та його чиновників, як паралель цивільним префектам. „Полі-папізм“ патріаршої системи гірший за римський „моно-папізм“. У справжньому православ’ї владу над єпископами й місцевими Церквами мають лише Собори, а не патріархи й митрополити».

Від абсолютної монархії, що часом вироджується у східну деспотію з найжорсткішою вертикаллю влади, Православна Церква має повернутися до соборного устрою. Найвища виконавча влада в Церкві (Синод) не повинна призначати й звільняти єпископів і переводити їх з однієї єпархії до іншої (без їхньої згоди та згоди церкви). Таке право мають лише єпархіальні збори (за вироблення відповідних процедур). Як єпископат, так і духовенство обирають і звільняють лише парафіяльні збори за поданням єпископа та єпархіальної ради. Церковна влада повинна мати три гілки влади: законодавчу, виконавчу й судову. Ми особливо наголошуємо на незгладимості священного сану й небажаності дисциплінарних заходів заборони.

Відновити «Святеє Святих» життя Церкви — соборність. Помісні Собори — найвища влада в Церкві — мають збиратися суворо регулярно, щонайменше раз на три роки.

Ми відмовляємося від географічного, національно-територіального принципу «канонічної території», що по суті є середньовічно-кріпосницьким пережитком державного устрою, перенесеним у сферу церковного життя. Цей принцип, широко застосовуваний у православ’ї, зрештою призводить Церкву до духовної стагнації і, крім того, до неминучої залежності Церкви від держави. Ось що писав Вол. Соловйов: «Духовна влада не може бути незалежною від світської, якщо Церква існує в межах лише одного державного утворення. Національна Церква — завжди частина держави і завжди буде залежною від мирської влади».

Справжня єдність Церкви не в організаційних структурах, а в дусі братньої любові, єднанні у вірі, у сповіданні віровчительних істин і засад духовного життя. Хоча Православна Церква має вселенський характер, насправді православні Церкви існують як самостійні Помісні Церкви, що анітрохи не применшує єдності Церкви Христової.

2. Богослужбово-дисциплінарні реформи

Ми вважаємо можливим прийняття в Росії григоріанського календарного стилю слідом за більшістю православних Церков, залежно від бажання вірного народу.

Необхідно скасувати систему церковних нагород, що породжує кар’єризм і корупцію.

Допустимо пом’якшувати сувору практику постів, не накладаючи на вірних тягарів непосильних і залишаючи аскетичний подвиг совісті кожного.

Богослужіння може звершуватися на бажання вірних будь-якою мовою, зокрема й російською.

Кожне богослужіння має неодмінно супроводжуватися проповіддю.

Ми вважаємо за необхідне:

  • Виключити з практики церковного життя обов’язкові побори за богослужіння й треби (такси за треби).
  • Спростити православне богослужіння, звільняючи його від візантійської пишноти. За потреби допускати скорочення богослужінь, залишаючи охочим можливість звершувати їх за монастирським чином.
  • Відкрити вівтар для ширшої участі вірних у богослужінні. Винести престол на середину храму (на бажання вірних).
  • Встановити суворий контроль і гласність щодо всіх фінансових потоків церковних організацій усіх рівнів.

Уповаючи на милість Божу, на молитви сонму новомучеників і сповідників Російських і шанованого нами просвітителя й священномученика Олександра Меня, ми віримо, що наша Церква, входячи в третє тисячоліття, послужить справі проповіді Воскресіння Христового.

Москва, 13 травня 2000 р.

Збірник документів Церкви (PDF, російською) ↗