Апостольська Православна ЦеркваГромади апостольської традиції
UK

Основи віровчення Апостольської Православної Церкви

Про Церкву

Про Церкву

Церква є Богом установлена спільнота людей, з’єднаних православною вірою, Законом Божим, священноначалієм і Таїнствами.

Вірувати в Церкву — означає благоговійно шанувати істинну Христову Церкву і коритися її вченню і заповідям з певністю, що в ній перебуває, спасенно діє, навчає і керує благодать, що виливається від Єдиного Вічного Глави її, Господа Ісуса Христа.

Церква, яка видима, є предметом віри, тоді як віра, за апостолом, є «доказ небачених речей» (певність у невидимому). По-перше, хоча Церква і видима, але невидима притаманна їй і освяченим у ній (людям) благодать Божа, яка й є, власне, предметом віри в Церкву. По-друге, хоча Церква видима, оскільки вона перебуває на землі і до неї належать усі православні християни, що живуть на землі, водночас вона й невидима, оскільки вона є і на Небесах і до неї належать усі, хто помер в істинній вірі та святості.

Церква єдина тому, що вона є одне духовне тіло, має одного Главу — Христа і одухотворюється одним Духом Божим.

Ісус Христос є Єдиний Глава єдиної Церкви. Апостол Павло пише, що для Церкви як Божої будівлі «ніхто не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос» (1 Кор. 3:9–11). Тому для Церкви як Тіла Христового не може бути іншого Глави, крім Господа Ісуса Христа. Церква, яка має перебувати в усі роди (до кінця) віку, потребує і Глави, що завжди перебуває, а таким є єдиний Господь Ісус Христос. Тому й апостоли називаються не більше як служителями Церкви (Кол. 1:24–25).

Єдність Церкви покладає на нас обов’язок пильнувати (зберігати) «єдність духа в союзі миру» (Еф. 4:3).

Наша Церква та інші християнські Церкви

Церква єдина, проте є багато Церков окремих і самостійних, наприклад Єрусалимська, Антіохійська, Александрійська, Константинопольська, Російська. Це помісні Церкви, або частини Єдиної Вселенської Церкви.

Наша Церква вірує, що благодать Божа зберігається і поза видимими межами окремих церковних організацій. Православні християни за сумлінням і за канонами мають переривати спілкування з єпископом або єпископами, які грішать проти віровчення чи моральних заповідей. Тому не повинні бути засуджувані послідовники старообрядницьких згод, істинно-православні християни чи катакомбники, протестанти чи католики, а також ті російські православні, які відокремилися від російського православ’я після еміграції і утворили самостійні церкви, не погоджуючись із курсом митрополита Сергія (Страгородського) на лояльність до радянської влади. Остаточний суд над ними належить лише Господу Ісусу Христу, наш же обов’язок як православних християн — берегти єдність своєї Церкви і не засуджувати інші Церкви.

Самостійність видимого устрою різних церков не перешкоджає їм духовно бути великими членами єдиного тіла Вселенської Церкви, мати Єдиного Главу — Христа і єдиний дух віри та благодаті. Ця єдність виражається видимо, однаковим сповіданням віри і спілкуванням у молитвах і Таїнствах.

Однакове сповідання віри полягає у визнанні Символу віри. Наша Церква, сповідуючи Нікео-Царгородський Символ віри, визнає християнськими і ті Церкви, які сповідують Апостольський символ віри (так звані «дохалкидонські» Церкви — Ефіопську, Вірменську). Ми визнаємо частиною Єдиної Соборної Кафолічної Церкви, нашою сестрою у Христі, також і Католицьку Церкву, з огляду на те, що додаток до Символу про походження Святого Духа «через Сина» римо-католики тлумачать у святоотцівському дусі.

Без сумніву, існує також єдність між Церквою, що перебуває на землі, і Небесною як у їхньому стосунку до Єдиного Глави, Господа нашого Ісуса Христа, так і за взаємним спілкуванням між однією та другою.