Основи віровчення Апостольської Православної Церкви
Ознаки Церкви
Ознаки Церкви
Церква — Свята, бо освячена Господом Ісусом Христом через Його страждання, через Його вчення, через Його молитву і через Таїнства.
Церква — Свята, хоча в ній є і грішні. Ті, хто грішить, але очищає себе істинним покаянням, не перешкоджають Церкві бути Святою; а нерозкаяні грішники чи то видимою дією церковної влади, чи невидимою дією Божого суду як мертві члени відтинаються від тіла Церкви, і таким чином вона і в цьому відношенні зберігається Святою.
Церква називається Соборною, або, що те саме, Кафолічною, чи Вселенською, бо вона не обмежується жодним місцем, ні часом, ні народом, але містить у собі істинно віруючих усіх місць, часів і народів. Апостол Павло каже, що благовістя існує в усьому світі і приносить плід та зростає (Кол. 1:5–6) і що в Христовій Церкві «нема ані геллена, ані юдея, обрізання й необрізання, варвара, скита, раба, вільного, але все та в усьому Христос!» (Кол. 3:11). «Отож, ті, хто від віри, благословляються з вірним Авраамом» (Гал. 3:9).
Важлива перевага Кафолічної Церкви в тому, що їй, власне, належать високі обітниці (обіцянки): що брама адова не переможе її, що Господь перебуватиме з нею до кінця віку, що в ній перебуватиме слава Божа в Христі Ісусі в усі роди віку, що, отже, вона ніколи не може ні відпасти від віри, ні схибити в істині віри чи впасти в оману. «Безсумнівно сповідуємо, як тверду істину, що Кафолічна Церква не може грішити чи помилятися і проголошувати неправду замість істини, бо Дух Святий, завжди діючи через отців і вчителів Церкви, що вірно служать, оберігає її від усякої омани» (Послання Східних Патріархів про православну віру, чл. 12).
Кафолічна Церква містить у собі всіх істинно віруючих у світі. Оскільки Господь Ісус Христос, за висловом апостола Павла, є Глава Церкви і Він — Спаситель тіла, то, щоб брати участь у Його спасінні (разом з Ним), необхідно бути членом Його Тіла, тобто членом Кафолічної Церкви (Еф. 5:23).
Апостол Петро пише, що Хрещення спасає нас на образ Ноєвого ковчега. Усі, хто спасся від всесвітнього потопу, спаслися єдино в Ноєвому ковчезі. Так і всі, хто набуває вічного спасіння, набувають його в Єдиній Кафолічній Церкві.
Церква називається Апостольською тому, що вона безперервно і незмінно зберігає від апостолів і вчення, і спадкоємство дарів Святого Духа через священне рукоположення. У цьому ж сенсі Церква називається також Православною, або Правовірною. «Тож ви вже не чужинці й не приходьки, але співгорожани святим і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» (Еф. 2:19–20).
Символ віри, називаючи Церкву Апостольською, настановляє твердо триматися вчення і передань апостольських і уникати такого вчення і таких учителів, які не ґрунтуються на вченні апостолів. Тому ми вважаємо допустимим для віруючого християнина залишати певну церковну організацію, якщо його розум і сумління вказують йому, що ця організація порушила апостольське віровчення, а діяльність її провідників суперечить духові Євангелія. Водночас ми вважаємо необхідним нікого не анафематствувати; нікого, хто сповідує Ім’я Христове, не відлучати від Церкви і не називати невіруючим, але залишити суд Самому Господу Ісусу Христу, що незабаром, за нашим уповання, прийде у Славі судити живих і мертвих.
Наша Церква не впроваджує нічого нового в Православне Передання, але намагається об’єднати розрізнені напрями російського православ’я, починаючи з тих православних християн («древлеправославних», або «старообрядців»), які не прийняли реформ патріарха Никона. Ми продовжуємо традицію митрополита Платона (Левшина), який на початку XIX століття благословив входження «старообрядців» до Російської Греко-Православної Кафолічної Церкви зі збереженням за ними колишніх обрядів (так зване «єдиновір’я»).
Кожна громада в нашій Церкві має право видозмінювати православний богослужбовий устав у межах загального Типікону (давнього церковного богослужбового уставу), за умови, що такі зміни проводяться відповідно до статуту громади і за згодою єпископа, в юрисдикції якого перебуває громада.
Наша Церква продовжує традицію і тих «непоминаючих» («істинно-православних», «катакомбних») православних християн, які вважали для свого сумління неможливим компроміс з атеїстичною владою. У лоні нашої Церкви знаходять можливість сповідувати Христа відповідно до духу і букви Передання Російської Кафолічної Греко-Православної Церкви (як іменувалася Православна Церква в Росії від часів імператора Петра Великого до середини 1920-х років) і ті, хто з різних обставин і не завжди з власної волі був змушений залишити Московський Патріархат, щоб і далі йти за Христом.
У нашій Церкві вітається також існування і тих православних, які продовжують традиції Володимира Соловйова, Миколи Бердяєва та отця Олександра Меня, надаючи першорядного значення відкритості православ’я до діалогу з іншими християнськими конфесіями.