Упродовж перших століть християнства складалися основи церковного віровчення, богослужбового життя і канонічного устрою.
Особливе значення мали Вселенські собори, на яких розв’язували питання христології, віровчення, церковної дисципліни і взаємин між помісними громадами.
Поступово сформувалися найбільші осередки християнського світу, довкола яких розвивалися церковні традиції Сходу і Заходу.
Історія християнства знала як зміцнення єдності, так і глибокі розділення. Одним із найзначніших стало поступове відчуження східного і західного християнства, яке традиційно пов’язують із подіями 1054 року.
Апостольська Православна Церква належить до східнохристиянської православної традиції. Вона сповідує віру в Святу Трійцю, у Божественну і людську природи Ісуса Христа, зберігає вірність Святому Письму, Священному Переданню і догматичній спадщині Вселенських соборів.
Водночас АПЦ визнає духовну і культурну вагу як східної, так і західної християнської спадщини тією мірою, якою вона узгоджується з її православним віровченням.
Згідно зі Сповіданням віри АПЦ, єдина Церква Христова виявляє себе в безлічі помісних Церков і громад, з’єднаних вірою, Таїнствами і дією Святого Духа.
Це уявлення лежить в основі її розуміння церковної єдності: передусім як єдності у Христі, яку не можна звести до існування єдиного адміністративного центру.