Після Другої світової війни православне життя в Радянському Союзі й далі існувало в умовах державного контролю, хоча масштаби і форми тиску змінювалися.
У 1960–1980-х роках з’явилося покоління священнослужителів і мирян, які виступали за свободу віросповідання, відновлення самостійності парафій і відкрите обговорення проблем церковного життя.
Особливе місце в цій історії посідає священник Гліб Павлович Якунін.
1965 року разом зі священником Миколою Ешліманом він звернувся до Патріарха Алексія I з відкритим листом, у якому виступив проти порушення прав вірян і втручання держави у внутрішні справи Церкви.
Згодом отець Гліб став одним із відомих учасників радянського правозахисного руху.
1976 року він брав участь у створенні Християнського комітету захисту прав віруючих в СРСР. Його діяльність охоплювала документування релігійних переслідувань, захист людей різних віросповідань і поширення інформації про порушення свободи совісті.
За свою діяльність отець Гліб зазнав кримінального переслідування, ув’язнення і заслання.
Після розпаду Радянського Союзу він і далі обстоював незалежність релігійного життя і потребу реформувати церковні інституції.
Іншим визначним представником незалежної православної традиції став майбутній митрополит Стефан (Лініцький), пов’язаний з Істинно-Православною Церквою.
Саме об’єднання зусиль таких священнослужителів і церковних діячів створило передумови для появи Апостольської Православної Церкви.